Яка дієта для схуднення? Що відповідають 48 рандомізованих досліджень

Великі родини дієт, від найбідніших на вуглеводи до найбідніших на жири, усі супроводжуються зниженням ваги, а різниця між ними залишається мінімальною. Це висновок мережевого метааналізу 48 рандомізованих досліджень, що охоплює 7 286 учасників (Johnston et coll., JAMA, 2014). Дослід DIETFITS далі пройшов пряму перевірку з 609 дорослими, яких спостерігали дванадцять місяців: 5,3 кг середньої втрати за харчування, бідного на жири, 6,0 кг за харчування, бідного на вуглеводи, неістотна різниця, якої не пояснюють ні генетика, ні інсулін (Gardner et coll., JAMA, 2018).

Що порівняв метааналіз 48 досліджень

48 досліджень, зібраних Johnston et coll., походять із 59 публікацій, вибраних із 6 баз даних, і охоплюють 7 286 дорослих з надмірною вагою або ожирінням, з індексом маси тіла 25 і більше (Johnston et coll., JAMA, 2014).

Кожне дослідження зберігало свою популярну дієту або дієти, без спеціалізованого нагляду, проти іншого методу харчування або проти відсутності дієти; спостереження тривало щонайменше три місяці, а вагу вимірювали через 6, а потім через 12 місяців (те саме джерело).

Та сама дієта рідко з’являлася в кількох дослідженнях, що ускладнювало будь-яке пряме порівняння. Мережевий метааналіз обходить цю перешкоду: він з’єднує дієти попарно, і кожна ланка спирається на дослідження, які їх протиставили (те саме джерело).

Порівняно з відсутністю дієти втрата ваги сягнула 8,73 кг через 6 місяців за харчування, бідного на вуглеводи, проти 7,99 кг за харчування, бідного на жири; через 12 місяців обидві родини зійшлися близько 7,3 кг (те саме джерело).

Модель також оцінює вплив поведінкової підтримки, 3,23 кг через 6 місяців проти 1,08 кг через 12 місяців, і вплив фізичних вправ, 0,64 кг проти 2,13 кг (те саме джерело).

Мінімальні розбіжності між названими дієтами

Найбільша розбіжність між двома названими дієтами сягнула 1,71 кг: через 6 місяців дієта Atkins випереджала дієту Zone (Johnston et coll., 2014).

На думку авторів, втрата ваги, отримана за тієї чи іншої бідної на вуглеводи або жири дієти, є значущою, а розбіжності між названими дієтами залишаються малими (те саме джерело).

Дослід DIETFITS: дві дієти, дванадцять місяців спостереження

DIETFITS залучив 609 дорослих віком від 18 до 50 років, без діабету, з індексом маси тіла від 28 до 40. Рандомізація розподілила цих добровольців між здоровим харчуванням, бідним на жири, і здоровим харчуванням, бідним на вуглеводи (Gardner et coll., JAMA, 2018). Дослід провели на одному майданчику, а набір тривав із 2013 до 2015 року (те саме джерело).

Супровід не відрізнявся між групами: 22 групові зустрічі, розтягнуті на дванадцять місяців, які вели освітяни, з тією ж метою: найбільш витривалий у часі варіант дієти (те саме джерело).

Через 12 місяців середня втрата ваги становила 5,3 кг у групі, бідній на жири, і 6,0 кг у групі, бідній на вуглеводи. Між ними різниця 0,7 кг не була статистично значущою (95 % довірчий інтервал: від -0,2 до 1,6 кг). Фактично досягнуті споживання різнилися значно більше: 48 % вуглеводів з одного боку проти 30 %, і 29 % жирів проти 45 % (те саме джерело).

481 з 609 учасників, тобто 79 %, завершили спостереження, а 18 зареєстрованих небажаних подій розподілилися між групами рівномірно. Ліпідні показники та артеріальний тиск поліпшилися в обох групах; холестерин LDL зріс у групі, бідній на вуглеводи (те саме джерело).

Індивідуальний розкид значно перевищував різницю між групами: від 30 кг втрачених до 10 кг набраних у кожній групі, тобто розкид близько 40 кг (те саме джерело).

Ані гени, ані інсулін не розрізнили дієти

Залишалася одна стежка, яку вели попередні роботи: чи залежить правильна дієта від профілю людини? Дослід перевірив два маркери: генетичний профіль, побудований на трьох поліморфізмах, і рівень інсуліну, виміряний через тридцять хвилин після навантаження глюкозою. На старті 40 % учасників мали профіль, пов’язаний із дієтою, бідною на жири, а 30 % той, що пов’язаний із дієтою, бідною на вуглеводи (Gardner et coll., 2018).

Жодної взаємодії не знайшли ні між дієтою і генетичним профілем (P = 0,20), ні між дієтою і секрецією інсуліну (P = 0,47) (те саме джерело).

Раніша ретроспективна робота спостерігала різницю 6 кг проти 2 кг залежно від підбору учасниць під генотип. DIETFITS задумали, щоб перевірити цю гіпотезу проспективно; він її не підтвердив (те саме джерело).

Ці два маркери не дозволили визначити, яка дієта кому підходить, зазначають автори (те саме джерело).

Дотримання в часі

Метааналіз 2014 року пов’язує свою рекомендацію з простим критерієм: пропонувати дієту, яку пацієнт зможе витримати (Johnston et coll., 2014).

Другий метааналіз, що охоплює 27 досліджень, оцінює дотримання програм зниження ваги. Середній показник становить 60,5 %, і він знижується з тривалістю: 69,9 % для програм, коротших за 12 місяців, 53,0 % для тих, що тривають рік і більше (Lemstra et coll., Patient Preference and Adherence, 2016).

Два важелі покращують ці показники: у 1,65 раза супровід занять, у 1,29 соціальна підтримка (те саме джерело).

Тривалість залишається вразливим місцем після завершення програм: огляд Hall і Kahan повідомляє, що в метааналізі 29 досліджень понад половину втраченої ваги повертається за два роки, а понад 80 % за п’ять років (Hall і Kahan, Medical Clinics of North America, 2018).

Ожиріння та розлади харчової поведінки: професійний супровід

Описані тут дослідження стосувалися дорослих без діабету (Gardner et coll., 2018). Інші ситуації вимагають медичного супроводу, якого ці протоколи не торкаються.

Ожиріння класифікують Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) як хронічну й рецидивну хворобу; 2022 року 890 мільйонів дорослих жили з ожирінням (WHO, 2025).

Людині, яка живе з ожирінням, втрата 5 % до 10 % ваги знижує ризик появи діабету 2 типу (HAS, 2011).

У Франції Haute Autorité de Santé (HAS) вимагає, щоб надмірну вагу та ожиріння вів лікар першої ланки, у запланованому супроводі (HAS, 2011). Вона також застерігає від послідовних дієт, коливання ваги яких можуть бути небезпечними для здоров’я (те саме джерело).

Розлади харчової поведінки, анорексія чи булімія, належать до компетенції медичних фахівців, підготовлених із цих розладів (Assurance Maladie, 2026).

Ніщо в цих результатах не замінює оцінки індивідуальної ситуації, яка належить медичному фахівцеві (HAS, 2011 ; WHO, 2025).